Германський Бундесвер знову стає грізною силою. І дякувати за це варто… путіну.

Ще десять років тому більшість політичного істеблішменту Німеччини уникала будь-яких розмов про мілітаризацію або нарощування оборонного потенціалу. Після Другої світової війни Німеччина добровільно взяла на себе роль «тихої сили» — економічного гіганта, але з політикою пацифізму. Збройні сили країни, Бундесвер, залишалися формальністю, ледь спроможною до виконання міжнародних зобов’язань у рамках НАТО.

Проте 24 лютого 2022 року все змінилося. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну вразило всю Європу, але для Німеччини це стало особистим викликом. Порушення основ міжнародного порядку, загроза безпеці на сході Європи та російські ядерні шантажі змусили Берлін переглянути свій курс.

Канцлер Олаф Шольц оголосив про «історичний поворот» (Zeitenwende), пообіцявши негайне переозброєння та зміцнення національної оборони. Цей курс лише посилився після того, як новий лідер опозиції Фрідріх Мерц та його партія ХДС заявили про потребу не просто реагувати на загрози, а повернути Німеччині роль провідної сили в європейській обороні.

До речі — після путіна: чи справді «нічого не зміниться»?

У 2026 році на потреби Бундесверу планується виділити понад 108 мільярдів євро. Це безпрецедентна цифра в післявоєнній історії країни:

• 82,7 мільярда — регулярний оборонний бюджет,
• 25,5 мільярда — із спеціального фонду, створеного після початку російсько-української війни.

Ці кошти підуть на:

• закупівлю сучасної бронетехніки, систем ППО, боєприпасів і бойових дронів;
• модернізацію військової інфраструктури, складів та полігонів;
• цифрову трансформацію збройних сил;
• розширення особового складу.

Очікується створення 12 000 нових штатних посад, з яких:

• 10 000 — для військовослужбовців;
• 2 000 — для цивільних спеціалістів.

Загальна чисельність особового складу досягне понад 202 тисячі військових та близько 78 тисяч цивільного персоналу. До того ж, із прийняттям нового закону про військову службу, планується впровадження ще 20 000 тимчасових контрактних позицій, що дає можливість гнучко реагувати на загрози.

Злам парадигми: хто тепер ізгой у Європі?

Якщо раніше саме Німеччина несла історичну тягар за злочини минулого, то тепер, на очах усього світу, Росія займає її місце як головний агресор континенту. Звинувачення у воєнних злочинах, ядерні погрози, руйнування цивільної інфраструктури — усе це зробило Кремль токсичним для міжнародної спільноти. У той час як Берлін перетворюється на нового гаранта стабільності.

Іронія історії полягає в тому, що саме Путін, який роками апелював до травми Другої світової, сам став причиною повернення Європи до логіки силового стримування. Його агресія призвела до створення нового Бундесверу — потужного, мобільного, технологічного й, що важливо, готового до оборони.

В тему — Німеччина як рятівник Європи? Стратегія Мерца та польська пастка історичних дрібних угод

Німеччина більше не боїться бути сильною. І це добрий знак для Європи.

Після десятиліть внутрішньої стриманості Німеччина повертається як справжній геополітичний гравець. І цього разу — на боці свободи, демократії та колективної безпеки.
І якщо раніше Бундесвер асоціювався з безініціативністю та відсутністю політичної волі, то тепер це символ нової Європи — тієї, що робить висновки з минулого і не боїться майбутнього.

Джерела:

• hartpunkt.de — оборонний бюджет ФРН
• Закон про військову службу

News-man

Ми з України. Добрий день, шановне панство.
Мене звати Степан Коркут. Я родом з Коломиї, міста з глибокими культурними традиціями та живою історією. Наразі навчаюся у Львівській політехніці, де поєдную академічну освіту з активною роботою у сфері медіа.

Паралельно з навчанням пишу статті, аналітичні матеріали та огляди для редколегії сайту likenews.com.ua. У своїх текстах зосереджуюся на суспільних процесах, міському житті, транспорті, регіональних темах, а також на подіях, які формують сучасну Україну. Важливим для мене є не лише інформування читача, а й пояснення контексту, причин та можливих наслідків подій.

У роботі дотримуюся принципів відповідальної журналістики, намагаюся писати чітко, доступно і без зайвої емоційності, залишаючи простір для самостійних висновків читача. Вважаю, що слово має значення, особливо в часи великих змін і випробувань.

З повагою,
Степан Коркут