Білорусь як «рятівний круг» для виснаженої Росії
Несподіваний візит російського губернатора окупованої частини Херсонської області Володимира Сальдо до Білорусі викликав хвилю запитань. Формально мета поїздки – «налагодження економічних зв’язків» і пошук партнерів для розвитку «нових територій». Проте реальна причина набагато глибша: російська економіка вже не витримує навіть номінальної підтримки окупованих українських регіонів, і Кремль змушений шукати будь-які зовнішні ресурси.
Раніше фінансування Херсонщини та інших захоплених територій будувалося за схемою «шефських регіонів». Москва не виділяла прямі дотації з федерального бюджету, натомість гроші спрямовувалися до російських областей, які брали «шефство» над українськими районами. Фактично кошти осідали у російських регіонах, а ті вже за залишковим принципом проводили на Херсонщині показові роботи: ремонти шкіл, будівництво доріг чи постачання гуманітарної допомоги. Така модель дозволяла Кремлю одночасно демонструвати «турботу» про окуповані землі і фінансово підживлювати власні регіони.
Кінець «шефських» вливань
Сьогодні ця схема дає збій. Через санкції, падіння доходів від нафти і газу та витрати на війну навіть російські області відчувають дефіцит коштів. Регіональні бюджети вже не здатні фінансувати проекти за межами власних територій. Кремль, поглиблюючи економічну прірву, більше не може вливати гроші у регіони, аби ті прикривали показною «допомогою» Херсонщину. У результаті окупаційна адміністрація опинилася без ресурсів і вимушена шукати фінансові підпори за межами Росії.
Саме тому Сальдо за порадою Москви вирушив до Мінська. Білорусь формально не воює, має доступ до певних міжнародних ринків і може стати джерелом товарів чи інвестицій, які не повністю перекривають санкції. Кремль намагається використати Лукашенка як економічний «місток», розраховуючи, що Мінськ погодиться на символічні угоди для збереження видимості розвитку окупованих територій.
Лукашенко не квапиться
Однак білоруський лідер чудово розуміє ризики. Для нього інвестиції в Херсонщину означають не лише економічні витрати, а й потенційні міжнародні санкції. Поки триває війна, ці території юридично належать Україні і можуть бути звільнені. Будь-які білоруські капіталовкладення можуть бути знищені бойовими діями або визнані незаконними після повернення регіону під контроль Києва. Тому Лукашенко може підтримувати дружні розмови, але на практиці «до завершення війни» не зробить жодного реального кроку.
Довідка про окуповану Херсонщину
Херсонська область стала однією з перших жертв російського вторгнення 2022 року. Вже на початку березня того ж року російські війська окупували майже всю територію області та захопили обласний центр Херсон. Проте в листопаді 2022 року українські Збройні сили провели успішну контрнаступальну операцію і змусили окупантів тікати з правобережної частини регіону, включно з самим Херсоном. Нині під російською окупацією залишається лівобережна частина області, що простягається до Азовського моря.
Додатковим ударом по регіону стало руйнування Каховської гідроелектростанції та греблі у червні 2023 року. Підрив дамби призвів до масштабної екологічної катастрофи: було затоплено десятки населених пунктів, а головне – зникла можливість зрошення тисяч гектарів сільськогосподарських земель. Саме ця мережа каналів раніше перетворювала Херсонщину на один із найбільш родючих регіонів України. Після руйнування ГЕС рівень води в Каховському водосховищі впав до критичних позначок, що спричинило катастрофічну посуху, загибель врожаїв та перетворення багатьох полів на сухі пустирі.
Сільське господарство, яке було основою економіки Херсонщини, опинилося на межі колапсу. Без зрошення неможливо вирощувати овочі, баштанні культури та інші традиційні для регіону продукти. Це посилює гуманітарну кризу, поглиблює бідність серед місцевого населення і робить окуповані території ще менш привабливими для будь-яких інвесторів, включно з потенційними білоруськими.
Симптом глибшої кризи
Поїздка Сальдо до Мінська – це не просто епізод дипломатичної активності. Це сигнал, що ресурси Росії для утримання окупованих територій вичерпуються. Кремль більше не здатен маскувати свою слабкість за гучними проєктами та «шефськими» програмами. Якщо навіть Білорусь, найближчий союзник Москви, не готова брати на себе фінансовий тягар, це означає, що окупаційна адміністрація Херсонщини залишається сам-на-сам із наростаючими економічними проблемами.
Для України це підтвердження: стратегія санкцій та військового тиску працює. Росія дедалі глибше занурюється в економічну кризу, а її союзники воліють зберігати дистанцію, не бажаючи ділити відповідальність за чужу війну і потенційно тимчасові «територіальні здобутки».